День Андрія Первозванного

Хто б міг подумати, що Андрія Первозванного -одного з дванадцяти апостолів, званих Ісусом Христом у свої учні, день якого Церква відзначає 13 грудня - святим чествують і українці, до того ж як засновника Києва. “Повесть временних літ” оповідає легенду, за якою апостол, проповідуючи Слово Боже дійшов до Дніпра і , спочиваючи на березі ріки, вказав на ту гору і промовив до своїх учнів: “Бачите ці гори? На цих горах засіяє Божа благодать; тут має постати великий город і многі церкви Бог має здвигнути". "І вийшов на ці гори, і благословив їх, і хрест поставив, і помолився Богу".

Зі золотоглаивих храмів Києва одним із найгарніших є Собор, воздвигнутий на Дніпровій кручі в честь мученика Андрія Первозванного. Протягом двадцяти семи літ зводився він за проектами італійського архітектора Бартоломео Растреллі у 1800 роках.

З усього циклу осінніх традиційних свят 13 грудня – день Андрія Первозванного – найцікавіший, тому що з ним пов’язано багато обрядодій, від яких віє чарівною староукраїнською стихією. Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в день цього святого мають стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуали кусання “Калети” .

Дівчата ворожать

В ніч під “Андрія” дівчата ворожать. Першим чином дівчата печуть так звані “балабушки” – невеличкі круглі тістечка з білого борошна. Цікаво те, що замішують борошно водою, яку обов’язково треба принести з криниці … в роті. Дівчата несуть воду в роті, хлопці теж гав не ловлять – переймають їх на дорозі та й починають смішити. Не раз і не два бігають дівчата до криниці. Нарешті “балабушки” спекли, кожна дівчина позначає своє тістечко кольоровою ниткою, далі простеляють на підлозі рушник і викладають на нього “балабушки”.

Коли усе готово, до хати впускають пса, котрий негодований був цілий день. Голодний пес “вирішує” дівочу долю: він хапає балабушки одну за одною, а дівчата уважно слідкують за кожним його рухом. Чию балабушку проковтне першою – та дівчина перша заміж піде, а чию не зачепить – та сидітиме в дівках. Інколи пес несе тістечко в темний куток – так і доля занесе дівку в чужі краї, в далекі села. Найгірше, коли пес надкусить і покине …

Бігають дівчата ще й попід вікна – слухати коли в хаті мати крикне до когось з дітей: “Сядь!”, – дівчина сердито відбігає, бо почути “сядь!” значить сидіти “в дівках” цілий рік. Під вікном другої хати чують: “Іди, Грицю, дай корові сіна!” Це добрий знак – “іди” віщує весілля.

Для дівчини мало знати, чи вийде вона заміж, важливо, чи буде в парі зі своїм судженим. Пізно ввечері, коли вже стемніє, дівчина набирає в пелену насіння коноплі, виходить за хату, сіє на снігу і приспівує:

Андрію, Андрію,
Конопельку сію.
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.

Потім набирає жменю снігу, там де сіяла, вносить до хати і коли сніг розтане, рахує насіння: якщо кожне зерня має пару – добре, якщо ні – поганий знак.

Якщо хоче бачити свого майбутнього чоловіка вві сні, то лягаючи спати скидає з себе крайку, робить з неї хрест і кладе під голову, шепочучи:

Живу у Києві на горах,
Кладу хрест в головах;
З ким вінчатись, з ким заручатись,
З тим і за руки держатись.

“Калета”
Ввечері на “Андрія” сходяться вже разом – хлопці та дівчата. Сходяться до просторої хати, щоб було де розганятися до кусання Калети. З цього і починається “Андріївський вечір”.

Калета – це великий корж із білого борошна, замішаного на меду. Печуть всі дівчата разом, кожна повинна взяти участь у приготуванні Калети, навіть найменші дівчатка теж місять тісто по черзі, разом зі старшими.

Печуть у печі і запікають так, щоб вгризти її було трудно. Посередині –дірка. В дірку протягують червону стрічку та й підвішують Калету до сволока в центрі хати.

Біля Калети стоїть вартовий – пан Калетинський. Це завжди веселий, жартівливий парубок, “душа вечора”. Він бере в руки квач, вмочений в масну сажу, стає під Келетою і запрошує гостя:
– Я, пан Калетинський, прошу пана Коцюбинського Калету кусати!
“Пан Коцюбинський” (ним може бути кожний учасник гри) бере коцюбу між ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде Калету кусати.
– Їду Калету кусати!
– А я буду по писку писати!
– А я вкушу!
– А я впишу!

Завдання пана Калетинського – розсмішити Коцюбинського. Якщо не витримає і розсміється – не буде кусати Калету, а якщо витримає жарти і не посміхнеться, отримає дозвіл кусати; проте це дуже рідко кому вдається. Найчастіше Коцюбинський не може стримати сміх і Калетинський маже його квачем по обличчю.

За весь вечір майже всі хлопці вимащені сажею, проте Калета ціла висить на сволоку. Кінчається тим, що її знімають і ділять порівну між учасниками гри. Після цього починається спільна вечеря, основна їжа – вареники з капустою, бо ж піст.

В час калетинської вечері дівчина наливає в блюдце вина або горілки, кладе на дно перстень і примушує свого хлопця дістати той перстень губами. Якщо дістане і носа не вмочить, то ожениться і буде щасливий. Відбувається це ворожіння під загальний веселий сміх.

Хлопці гуляють
В ніч під Андрія хлопці мають найбільші права – це єдина ніч в році, коли парубкам за бешкети люди вибачають. Чого тільки не придумують парубки цієї ночі! А вранці – там віз на хаті, там ворота по річці пливуть, там тин розібрали, там клуню. Сердяться, сваряться господарі, та недовго, адже самі ж колись парубкували. На те й “Андрія” – парубоцьке право!
Отсюда: http://www.ukrajinci.hu/arhiv/hrom_6_00_ua/Andrija.htm        

В школе на уроках народознавства очень ярко праздновали "Андрея"
Так попало, что в классе у нас не было ни одного Андрея и даже Андреевича. Одна только я Андреевна.
Решили праздник вокруг меня сделать
Хорошо вышло. И калиту пекли и гадали. Вообще люблю всякие народные обычаи

п.с. Поздравляю всех сыночков Андрюшенек и пап Андреев нашего форума с именинами        

Присоединяюсь к поздравлениям! У меня муж Андрей, и Маня, соответственно, Андреевна!))))        

Сыночков Андрюшек, пап Андреев и киевлян поздравляю с днем Андрея Первозванного!