Великдень – одне з найсвітліших і найрадісніших свят у році. Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається «Великим днем».

У одній з них йдеться про те, що коли Христос воскрес, сонце не заходило сім днів і світило дуже яскраво. На спомин про той довгий день тепер царські ворота в церкві стоять відкриті навстіж сім днів.

А от друга легенда говорить, що Великдень для українців — найдавніше з усіх свят. І зародилося воно не дві тисячі років тому, а щонайменше сім тисяч. Саме тоді «плуг упав з неба»! І було це так...

Великдень – Великий день хлібороба

Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Найменший з братів Яр вражено зупинився і мовив:

— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я.

Щойно він це сказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. Старші брати намагалися взяти їх до рук, та вони спалахували полум’ям. Тільки найменший Яр взяв золоте ярмо, накинув його на волів, що паслися поблизу, та запріг їх у золотого плуга, а потім проорав першу в світі борозну, за нею — другу, десяту, і соту.

Засіяв поле полтвою — дикою пшеницею, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, намолов борошна, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував, і навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все це великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І відтоді щовесни спускався він на землю у той день, коли можна було засівати землю зерном. І це був Великдень, тобто, Великий День хлібороба — Святий День.

Після Великодня приходили дні, коли вшановували померлих родичів. Адже землероби вірили, що померлі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими інтересами і бажаннями була пов'язана весняна поминальна обрядовість. Християнське оформлення свята мало змінило сутність давніх обрядів.

Як зустрічають Великдень

Останній тиждень перед Воскресінням і сьогодні супроводжується урочистостями: прибиранням оселі, випіканням пасок, фарбуванням крашанок та розписуванням писанок.

Колись паски, як правило, випiкали в четвер iз пшеничного борошна та яєчних жовтків. Кожна господиня дотримувалась усiх усталених звичаїв: пiч розпалювала полiнами, якi вiдкладала кожного четверга Великого Посту, пiдпалювала їх галузками освяченої верби, а, саджаючи паски, промовляла спецiальну молитву.

В суботу жiнки фарбували крашанки в лушпиннi з цибулi. Яйця дозволялось фарбувати в рiзнi кольори, але перевагу надавали червоному, що символiзував кров Iсуса Христа.

Великодні торжества розпочиналися обходом довкола церкви під звуки дзвонів. Цей обхід був символом ходу жінок-мироносиць в неділю вранці до Господнього гробу. Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починалася урочиста вранішня служба, вперше радісно проголошували: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».

Після цього священик хрестом відчиняв двері церкви на знак того, що Христове Воскресіння відчинило нам двері до неба. І вже потім освячувалися паски, крашанки і все, що люди принесли з собою для посвяти.

Обряд розговіння

Обряд розговіння в різних регіонах України відбувався по-різному. Найчастіше господар тричі обходив навколо столу, з мискою, наповненою освяченою їжею. Після цього, ставши обличчям до ікон, розрізував на тарілці кілька свячених яєць і підносив частину яйця до рота кожного члена родини, ніби причащав, примовляючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого Воскресіння Христового в щасті і здоров'ї!»

Цей обряд і сьогодні побутує на Поділлі, Волині та у західній Галичині.

У центральній та східній Україні, розговляючись, намагаються не проронити жодної крихти освяченої їжі на підлогу. Крихти кидають у вогонь, «щоб миші не поїли». Згідно з повір'ям, миша, яка з'їсть свяченого, перетворюється на кажана й літає над головою того, хто впустив додолу їжу.

Напиватися під час розговин не можна, бо «як уп'єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити, немов у півсні, так тебе Бог покарає».

Після розговіння, зокрема, на Київщині вмиваються, кладучи в миску дві крашанки й мідну монету, а потім воду виливають на вогонь або в озеро. Також за повір'ям, «коли на Великдень розговієшся й вийдеш із хати на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй — буде удача».

Прикмети і повір’я

Щодо погоди, то колись підмічали: якщо в цей день небо захмарене або йде дощ — буде врожай.

Вважається, що у день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а тому, хто в цей день помре, відразу потрапить до раю без Божого суду.

Цього дня варто вітатися навіть з ворогами, бо непрощенні образи вважаються великим гріхом.

На Херсонщині для тих, хто знаходився у дорозі й не сидів за великоднім столом разом із родиною, господиня відрізала шматок паски і, загорнувши його в рушник разом із трьома крашанками, клала на покуті. На Вознесіння, як подорожні ще не вертались, гостинець віддавала жебракам.

На Слобожанщині після обіду йшли на кладовище христосуватися з покійними й залишали на могилах крашанки.

На Великдень люди намагалися бодай кілька разів вдарити у дзвін, бо, згідно з народними віруваннями — це приносить щастя й... дорід гречки.

А ще існує повір’я, що на Великдень, коли сходить сонце, воно ніби «грає». Цього дня у давнину дівчата молилися до сонця. Зокрема, на Черкащині «вставали раненько на Великдень, йшли в садок, ставали під яблунею, обличчям на схід, і чекали сходу сонця. Як тільки сонце з'являлося, дівчата складали руки, як перед іконою, і молилися. Після молитви, на дереві, під яким стояли, робили позначку хрестиком на корі й коли яблуня зацвітала, з її цвіту плели вінок і одягали на голову, а потім той вінок зберігали для того, щоб причаровувати парубків.

Після Великодня – час гостювання і розваг

У Великодній понеділок люди ходили один до одного у гості: христосувалися й обмінювалися писанками. Хрещеники ходили в гості до хресних батьків, а онуки — до бабусь, несучи їм гостинця — пироги та крашанки.

Парубки в ніч із неділі на понеділок обходили домівки й зупинившись під вікном хати, й ставши півколом під акомпанемент скрипки співали «волочебні» пісні (аналогічні колядницьким). Подарунки, що їх одержували від господарів домівок, називалися «волочільним». Цей звичай дійшов з дохристиянських часів, але внаслідок тиску з боку християнства, занепадав і поступово перетворився на суто дитячий.

А ще парубки цього дня водили своїх дівчат до річки й обливали їх водою — на красу й здоров'я, отримуючи за це писанку. Від цього звичаю понеділок здобув назву «поливаний». На третій день Великодня всі збиралися у корчмі на музики вже «проводити свята».

Тож три дні Великодня були щасливим часом гостювань, молодіжних розваг і забав. Однією із найпоширеніших була колись, так звана, «вулиця» — своєрідні вечорниці дівчат і хлопців під відкритим небом.

Як правило, на «вулицю» молодь збиралася в певному, заздалегідь призначеному місці: на майдані посеред села, на зеленому лузі біля річки, чи на леваді — це залежало від місцевих обставин. Гуляння проходили весело й жваво: з музикою, танцями, а найбільше було пісень.

Кожний вечір, коли відбувалася «вулиця», над селом лунали пісні. Старші люди в ці дні шукали квітів рясту, а знайшовши, топтали їх: «Щоб і на той рік діждать рясту топтать».

За три дні Великдень закінчувався, але паски та крашанки продовжували стояти на столах, а люди продовжували вітатися «Христос воскрес!» ще протягом 40 днів — аж до дня Христового Вознесіння.
Источник        

Сакральний зміст писанок і крашанок



«Аb ovo» — від яйця, спочатку — говорили древні. У Давньому Римі був звичай урочисту трапезу починати з яйця — символу започаткування життя. Згідно з легендами, світ виник з велетенського яйця, що плаває у морській безодні.

Не дивно, що і для наших предків воно було магічним атрибутом. І щоб дія яйця проявлялась сильніше, люди почали розмальовувати шкаралупу різноманітними символами. Сьогодні писанка стала символом Воскресіння Ісуса Христа. Хоча з'явилася вона набагато раніше, аніж християнство прийшло в Україну.

Наші давні предки поклонялися Сонцю. Для них воно було символом відродження природи. У яйці також таїться зародок нового життя і за формою воно нагадує Сонце. Коли його почали розмальовувати — народилася писанка.

Слово «писанка» має санскритське походження і означає «написана», «поінформована». Люди здавна вірили, що саме з такого, невеличкого за розміром, предмету може виникнути будь-яка форма життя.

На писанці немає слів, але тут є інформація у вигляді символів, знаків, зображень. Ця символіка зазвичай загальна для всіх народів світу, бо писанка є дохристиянським надбанням людства. Цей язичницький атрибут був освячений християнською церквою лише у IV сторіччі н.е.

А які ж були ранньохристиянські символи? Археологічно підтверджено, що символів у перші чотири сторіччя християнства було багато. Наприклад, півень, риба, ягня, світильник та гроно винограду символізували Христа, християн, кров Христову та святих мучеників. Голуб означав Святого духа, квіти та пальми — рай, пальмове гілля — вічність, корабель — людське життя та Церкву, якір — надію, лев — стража, павич — безсмертя. Яйця ж серед них не було, бо воно вважалося тоді язичницьким символом.

В Україні писанки писали протягом усієї весни, а потім використовували цілий рік у різноманітних сферах: від зцілення і спілкування з померлими родичами, до зупинки пожежі і підвищення врожайності полів. Зокрема, задля подолання хвороби давні українці, зашивали в мішечок писанку або крашанку і носили на грудях протягом якогось часу. Хвороба мала за цей час перейти туди, і потім яйце разом з мішечком закопували у землю. Навіть ті ганчірки, якими витирали віск з писанок, вважалися помічними.

Перед тим, як писати писанку, давні майстри, як, власне, і сьогоднішні, запалювали свічку, щоб очистити свою свідомість від зайвих думок. Потім, розігрівши віск у латунному писачку (спеціальному пері-пензлю), на поверхню яйця наносилися ті лінії, які мали бути білими. Вже перша лінія несла смислове навантаження. Вона розділяла яйце, умовно кажучи, на жіночу та чоловічу половини.

На одній половині яйця малювався символ Богині Неба – істоти, що могла давати життя і насилати смерть. Саме тому її традиційно малювали без очей, щоб вона не могла бачити тих, кого народила і без рота, щоб не з’їла своїх дітей. Корона на голові Богині означала, що вона панує над світом, а підняті догори руки – її владу. Також Богиню зображували у вигляді птахів. І дотепер всі птахи, які зображуються на будь-яких предметах є символом Богині Неба, яка владарює над всім живим.

Змієвидні ноги Богині свідчили про її причетність до підземного Змія – створіння, яке давало життя. А під ногами Богині Неба знаходилося народжене нею життя. Змія ж зображували на іншому боці яйця. Огортаючи його хвостом, він ніби розколював яйце навпіл і тим самим давав нове життя. Часто Змія малювали з крилами та короною, бо ж він був Богом-запліднювачем.

Давню легенду про те, що навесні Змій піднімається вгору і запліднює Богиню Неба, яка потім народжує життя, що проливається на землю дощем,можна прочитати і на сьогоднішніх писанках.

Коли малюнки завершували, писанку фарбували. Раніше для цього використовували природні барвники – варили трави, різні рослини. Сучасні майстри користуються спеціальними аніліновими барвниками. Вони розчиняють їх в окропі, потім до суміші додають оцет, і вже тоді фарбують писанки. За кілька хвилин яйце виймають з розчину барвника, протирають серветкою, нагрівають на вогні, щоб видалити залишки воску, і вже після цього з’являється писанка.

Писанки і крашанки – це не одне і теж. Крашанки з'явилися набагато пізніше від писанок. Відомо, що саме в Римі великодні яйця почали фарбувати в червоний колір крові. В інших християнських краях довгий час пасхальні яйця взагалі не фарбували, бо білий колір шкаралупи символізував чистоту й довершеність.

Звичай фарбувати крашанки, за християнськими віруваннями, походить від святої Марії Магдалини, яка повідомила римському імператору Тиберію про воскресіння Ісуса і дала йому в подарунок яйце. «Я повірю тобі, коли це яйце почервоніє» – сказав імператор. І просто на очах воно стало кольору крові, пролитої Ісусом на хресті. Вважається, що тоді народився звичай фарбувати яйця у червоний колір.

Для того, щоб зробити крашанку, яйця варять і одночасно фарбують, наприклад, лушпинням від цибулі. Після освячення ними вітають одне одного, б’ючи крашанку об крашанку і промовляючи: «Христос воскрес!» та їдять. Писанки ж ніколи не варили і не варять, щоб не вбивати живу силу зародка. Їх не їдять, а дарують і зберігають як священний талісман.

Крім писанок і крашанок існують «дряпанки». Це пофарбовані у темний колір яйця, що потім дряпаються для отримання малюнку.

Ще інколи роблять «яйця-мотанки». Для цього до яйця приклеюють різнокольорові нитки.

Також існують «крапанки» — яйця, що розмальовані різнокольоровими крапинками. Існує дві версії їх виникнення. За однією з них, крапочки — це зерно, що має прорости, а за другою — це сльози Божої Матері. Коли Ісуса схопили, Матір Божа прийшла до Понтія Пилата з проханням віддати Їй Сина. За звичаєм, треба було сплатити викуп. Богородиця принесла у фартушку 12 яєць, бо через бідність не мала інших дарів. Пилат вагався, а потім відповів: «Ні! Я тобі не віддам Його». З розпачу Марія заплакала і у неї опустилися руки, яйця покотилися по бруківці, почервоніли і на них з’явилися подряпини і крапочки. Матір Божа підібрала їх та віднесла учням Ісуса і промовила: «Ось знак Господень, Він воскрес! Так і пташенятко прокльовується зі шкаралупи яйця».

Для українців писанки і крашанки мають свій сакральний зміст. Ми не лише вважаємо їх символами відродження життя і оберегами. Ми створили єдиний у світі Музей писанки. Знаходиться він у Коломиї на Івано-Франківщині. А за океаном, у місті Вергевіл за проектом художника Павла Цимбалюка канадські українці створили пам'ятник своїй писанці заввишки у триповерховий будинок.

А ще ми віримо, що крашанки слід фарбувати саме у Страсну суботу, інакше вони довго не лежатимуть. І робити їх варто якомога більше, тоді ланцюг, яким Бог прикує Сатану до пекла буде міцним, адже кожне великоднє яєчко – це ланочка з того ланцюга.
Источник        

Светлое Христово Воскресение (Пасха) в 2012 году отмечается 15 апреля

Яйця висотою 4 метри та діаметром 3 метри розмалюють на Великдень в усіх обласних центрах України. В рамках акції «Парад вишиванок» третій рік поспіль розпочнуть проект зі створення велетенських писанок. Їхні макети вже почали розвозити зі столиці до всіх обласних центрів.
Яйця вагою понад 60 кілограмів зроблені зі скловолокна. До Великодня їх мають розмалювати і встановити на головних площах міст. Потому до Дня Незалежності гігантів привезуть до Києва і покажуть під час «Параду вишиванок». Потім їх подарують музею народної архітектури та побуту в Пирогові. На авторів найкращого розпису чекають грошові винагороди.
Источник        

15 апреля 2012 в сквере им. И.Франко планируется торжественное открытие сквера "Писанкових рай".

Деревья сквера будут украшены писанками, количество которых уже сейчас превысила 27 тысяч. А до 15 апреля ожидается еще 10 тысяч чудо-писанок от школьников. Всего, ежегодно планируется увеличивать количество писанок на деревьях. В планах оргкомитета – по одной писанке-оберега на каждого киевлянина.

Рекордное количество оберегов планируется внести в Книгу Рекордов Украины.

Также в рамках Фестиваля, будет установлена огромная раскрашенная чудо-писанка размером 3х4 метра.

Организаторы фестиваля заявляют, что каждый желающий может присоединиться к созданию сквера.

Так, с 2 по 12 апреля каждый сможет прийти в сквер им. И.Франко и повесить свою писанку-оберег на дерево.
http://www.segodnya.ua/news/14353188.html        

В Киево-Печерской Лавре приступили к украшению центральной площади. Изюминкой обещает стать двухметровое пасхальное яйцо, изготовленное из живых роз. Работа кропотливая, на чудо-писанку ушло около восьми тысяч благоухающих бутонов. Пришлось соорудить и специальную конструкцию-основу. Вес композиции - более трехсот килограммов. А орнамент - символизирует Солнце.

Леся Романишина, флорист:
- Мы хотели, что бы было ярко, весело и весна пришла. Да, не весенние цветы, но сочетание цветов насыщенное, поэтому захотелось добавить солнышка людям в души и в настроение.
Источник